Психолог Олег Следь уже сім років проводить заняття для підлітків під назвою «Зцілення через творчість», повідомляє кореспондент Vlasno.info. Це терапевтичні зустрічі, на яких старші школярі танцюють, малюють фарбами та ставлять театральні вистави. Все це допомагає не лише розкривають свої таланти, а й позбутися проблем пов’язаних із почуттям меншовартості, родинними травмами та вадами виховання.

Спеціаліст уже проводив подібні курси зі школярами закордоном – у Латвії, Литві, Чехії. Проте, більшість його учнів – в Україні. Про незвичайний підхід до терапії задля свободи Олег Следь розповів кореспонденту Vlasno.info.

– Творчість лікує від скованості, від замкнутості, – каже Олег Следь, – допомагає відкрити нові ідеї, розширити кругозір, може лікувати від невміння контактувати з іншими людьми. На своїх заняттях «Зцілення через творчість» я працюю з підлітками у невеликій групі, склад якої не змінюється впродовж тривалого часу. Ми танцюємо і спостерігаємо за собою одночасно. Під час танців я пояснюю реакції, якщо занадто гострі. Після кожної зустрічі пояснюю, що і де відбулося, на початку зустрічі я пояснюю, яка може бути реакція. Якщо є ще питання якісь – задають. Якщо є претензії один до одного, вони теж можуть говорити. Але, звичайно, не ображаючи один одного, не ставлячи ярлики.

– Ви танцюєте синхронно. Вивчаєте якісь спеціальні рухи?

– Спеціальних рухів немає, але я застосовую спочатку групові танці, а потім танцюємо по одному. Кожен проявляє себе індивідуально, а тоді – пробуємо танцювати в парах. І якраз в момент, коли рухаємося в парах, людина вчиться з іншою бути вільною в контакті. У дотику. Але цей дотик переноситься на спілкування, на сприйняття інших людей і себе. Це дуже відчувається, коли починають танцювати повільні, бальні танці. Наприклад, часто, коли я беру партнерку, її тіло таке сковане, замкнуте. Таке, ніби не хоче рухатися, хоче керувати, справляти, але не довіряти в цей момент партнеру. Під час занять люди вчаться довіряти. Бути вільнішими.

«У нас жінка-кайдашиха: бере хлопця у свої руки і починає туди-сюди мотати» - вінницький психолог

«У нас жінка-кайдашиха: бере хлопця у свої руки і починає туди-сюди мотати» - вінницький психолог

– Чим відрізняються ваші заняття від традиційних гуртків танців?

– У нас різні цілі. У гуртках ціллю є вивчити танець, навчитись чогось, розвинути певні здібності. І, можливо, десь виступити. Тобто набути певного успіху в цій діяльності. А в моїй практиці ціллю є допомогти людині розкрити себе, полюбити, прийняти себе. Це більше спрямовано не на діяльність, а на особистість. Тут учасники розвивають між собою єдність і дивляться один на одного через сторону любові, прийняття. Ми можемо робити вільно помилки, проте не хочемо бути ідеальними, але себе проявити.

– Брак довіри – це поширена проблема сучасних підлітків?

– У мене багато було дітей з проблемами довіри або замкнутості. Але це виправляє творчість. Часом, навіть протягом дня, якщо ми позаймаємося, створюється коло довіри. Коли така людина виходить у світ, вона відчуває, що її інші якісь люди вже прийняли, її полюбили такою, як вона є, стає більше довіряти. Скажімо, юнак 16-17 років повертається на навчання в училище, і вміє впевненіше відстоювати свою позицію, щоб не ображали його викладачі, а в групі вміє вже конкретніше ствердити своє слово. А дівчина, якщо проходить творчість через танець, почуває себе більш жіночною. У хлопця розвивається здібність постояти за себе або вміти взяти в руки. Вміти тримати дівчину – тобто я вмію проявляти себе до протилежної статі. А дівчина так само – вчиться довіряти своєму партнеру. Так само, як під час малювання, коли групове малювання відбувається і люди між собою домовляються, і стараються малюнок разом намалювати.

– Скільки танців треба станцювати, щоб звільнитися, наприклад від образ або нарікання?

– В основі образ та нарікання лежить критичне оцінювання. Щоб позбутися критичного оцінювання може знадобитись великий ряд занять – десять і більше. Важливо, щоб людина могла відчути, що її люблять, приймають у групі. І, таким чином, вона лікується від інших людей. В групі творчих людей вона може лікуватись від негативного погляду. Але це не просто. Трапляється, що людина не витримує таку кількість прийняття і любові в її сторону і, навіть виходить з групи. Якщо людина приходить з глибокою образою – на першому етапі зцілення через танець з іншими – це страшно, на другому етапі починає людина пробувати, щось виходить, щось не виходить. Потім вона може бути захопленою цією справою, а на четвертому етапі може стати бунтівною до інших людей, не приймає помилки інших, хоче повчати, стає таким критиком. Ну, і далі робота – це рефлексія групи – наскільки група буде реагувати на цю людину. Якщо група буде, приймаючи її, з любов’ю пояснювати, що, слухай, ми тут всі пробуємо. То ця людина, можливо, сприйме добре, і стане згодом вільнішою, а, можливо, захоче і далі критикувати, якщо це така позиція хвороблива. І залишить танці в групі.

«У нас жінка-кайдашиха: бере хлопця у свої руки і починає туди-сюди мотати» - вінницький психолог

«У нас жінка-кайдашиха: бере хлопця у свої руки і починає туди-сюди мотати» - вінницький психолог

– З якими недугами найчастіше приходять українські діти на ваші заняття?

– Найперше, коли в парі танцюємо – дівчата хочуть керувати. Вони просто беруть хлопця в свої руки, і починають його туди-сюди мотати. Самі. Коли має бути навпаки. У нас жінка-кайдашиха, вона взяла в свої руки, і показала, як треба що робити. Але думаю, що це не стільки проблема жінок, скільки чоловіків. Бо він може взяти в свої руки певну ситуацію, певну справу, певну проблему, або ж жінку – показати, що я впевнений в собі, і зараз тебе поведу. Є такі хлопці, які гарно ведуть в танці. Вони або уже займались творчістю, або мали добре виховання в сім’ї. Друга проблема – це «ой, а може в мене не вийде, краще, хай вона мною поуправляє». Віддати свою відповідальність, свою впевненість в руки іншої людини. Це через низьку самооцінку. Я думаю, це проблема загальноукраїнська.

– Чи спостерігаєте за підлітками невміння працювати на спільну справу?

Є така річ, коли проводжу групове малювання, то вони непогано справляються. Гарно в команді працюють. Але коли я їх ділю на підгрупи, то кожна підгрупа намагається бути кращою. Хоча завдання змагання я не даю. Я кажу, що немає змагання тут – але все одно вони намагаються зробити так, щоб бути кращими. Тут уже не відчувається єдність між усіма підгрупами. Це свідчить про оціночне бачення – що мене оцінять, і мені треба бути кращим.

«У нас жінка-кайдашиха: бере хлопця у свої руки і починає туди-сюди мотати» - вінницький психолог

«У нас жінка-кайдашиха: бере хлопця у свої руки і починає туди-сюди мотати» - вінницький психолог

– В якому віці найкраще займатися творчістю задля зцілення?

– Я порадив би в кожному кризовому етапі займатися творчістю. Це такий вік від 6-ти до 10-ти років, щоб творчість не тільки була хаотична, але вільна, скерована творчість. Коли підлітковий вік – то особливо важлива творчість – це, напевно, найкраще, коли пережив трохи, маєш певне бачення про себе, і хочеш змінюватись, звільнятися. Це найважчий час, дуже важко працювати з такими, бо вони сильно змінюються, і настрій їх. Наступний кризовий етап до 30-ти років. В мене були моменти, коли мав можливість працювати з дорослими людьми, там були і за 30, і за 40. І їм вдавалося.

– Яке найважливіше відкриття у справі, якою ви займаєтесь?

– Я побачив, що навіть за тригодинне заняття творчістю мої дорогенькі підлітки починають приймати своє тіло, і не боятися хоча б на трішечки ставати вільнішими. Принаймні в русі. Досить трьох годин занять, щоб побачити зміни в своєму житті.

Щоб потрапити на заняття, які проводить психолог Олег Следь, звертайтеся за телефонами 093-628-76-55, 097-108-32-03, чи пишіть на скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

//